27 БЕРЕЗНЯ
Математика
1.Очисли в зошиті
Порівняй:
63 : 3 ...24 : 2
25 • 2 ...7 • 7
33 : 3... 48 : 4
18 • 2... 64 : 2
2. Застосуй правило ділення суми на число і порівняй
вирази.
(56 + 48) : 8 ... (49 + 28) : 7
(120 + 54) : 6 ... (810 + 18) : 9
(45 + 350) : 5 ... (32 + 280) : 4
Подумай.
Українська мова
Тема. Дієслово. Змінювання
дієслів за особами.
Дієслова теперішнього часу в множині
змінюються за особами:
1 особа - Ми ( що робимо?)
2 особа – Ви ( що робите?)
3 особа- Вони (що роблять?)
1.Виконати
в зошиті.
Спиши, змінюючи час дієслів так, щоб показати, що весна вже настала.
Весна
Радісно засвітить весняне сонечко.
По дорогах побіжать веселі струмки. Лід на річці посиніє. Набубнявіють на
деревах бруньки. Діти повісять шпаківні. З теплих країв прилетять птахи.
2 Творча робота
— Заповніть таблицю, змінюючи
дієслово співаю.
Я (що роблю?)
______________________________
Ми (що робимо?)
______________________________
Ти (що робиш?) ______________________________
Ви (що робите?)
______________________________
Він
Вона (що робить?)
______________________________
Воно
Вони (що роблять?)
______________________________
Повторіть.
Я досліджую світ
Зошит – с.38-39
Прочитай:
Дивовижний фотоапарат
Надійка Гербіш
Мар’янка й забула, що
вихователька вчора прощалася з дітьми щонайменше на три тижні, пояснивши, що
їхню групу закривають на якийсь там карантин… Дівчинка сумно відклала вбік
ляльку і опустила голівку.
– Я не хочу залишатися
вдома…
Мама із розумінням
подивилася на донечку, присіла біля неї й поправила Мар’янці неслухняний
кучерик, що впав на лобика, коли дівчинка насупилася.
– Я знаю, маленька. Але з
тобою будуть твої іграшки, і телефон – дзвонитимеш до Сніжанки, і ви гратимете
з нею у лікарню по телефону! Так ви ще ніколи не пробували, правда ж? А на обід
ми з татком примчимо до тебе – накупимо тобі мандаринок, бананів. А ти за той
час приготуєш нам смачнючих канапок. Домовилися?
Мар’янка знизала плечима.
Краще, коли подругу можна взяти за руку, аніж перемовлятися по телефону. Та й
матусю з татком відпускати не дуже хотілося. Проте діватися було нікуди, і
Мар’янка вирішила зробити щось ТАКЕ цікаве, щоб і самій не нудьгувати, і
батьків потішити, і друзям потім похвалитися.
Щойно за батьками
зачинилися двері, дівчинка хутенько побігла до їхньої спальні. Там стояли
рослини у вазонах – їх мама плекала по-особливому, тому вони виглядали
доглянутими, щасливими і ніби пишалися собою. Мар’янка усміхнулася їм, провела
рукою по міцних стеблах, поторсала барвисті листочки і плюхнулася на широчезне
ліжко. Воно було м’яким і ніби обіймало дівчинку.
– Хм, – подумала
Мар’янка, – здається, я лежу на пухнастій хмаринці…
У кімнаті пахло ніжними
матусиними парфумами. Мар’янка вирішила, що саме так і має пахнути небо – бо
краплинки, коли звідти падають, мають такий самий аромат.
Дівчинка сповзла з м’якої
ковдри і зазирнула під ліжко: не інакше, як якась таємниця мусить там ховатися!
Але таємниці не було,
була тільки неймовірна чистота: жодної пилинки!
– І для чого матуся так
вимиває підлогу під ліжком? Туди й так ніхто не заглядає… – замислилося дівча.
– Ага, хіба що я. Ну і заради мене варто, – підсумувала Мар’янка й продовжила
далі оглядати спальню.
На столі лежав великий
татків фотоапарат. Улітку, коли вони всією сім’єю їздили на шашлики, татусь уже
показував Мар’янці, як фотографувати.
– Ану, чи згадаю? –
дівчинка стала на крісло й потяглася за фотоапаратом. Він підморгнув їй своїм
великим об’єктивом і одразу погодився на співпрацю.
Мар’янка взялася
фотографувати все навколо, а кожна світлина виходила напрочуд гарною.
Фотоапарат ніби помічав деталі, на які дівчинка раніше навіть не звертала
уваги. А під його доброзичливим поглядом почали творитися справжнісінькі дива.
Біля маминих книг, на
етажерці, стояла малесенька свічечка у вигляді горщика з фіалками. Тільки-но
Мар’янка з фотоапаратом підійшла до неї, фіалкові голівоньки одразу ж закивали
їй. Вони старанно причепурилися, пригладили відстовбурчені листочки й
підморгнули дівчинці – мовляв, фотографуй, ми готові.
Паперовий метелик на
люстрі став пурхати крильцями. Він красиво вигнув свої ріжки з бомбончиками, ще
раз стріпнув маленьким тільцем і завмер – наче актор, що позує перед камерою.
Мар’янка дзвінко
розсміялася і підморгнула своєму новому другові – фотоапаратові. Він підморгнув
їй у відповідь і одразу ж націлився на куток. Дівчинка здивовано прослідкувала
за його поглядом: там лежала стара лялька, про яку вона вже й забула. Порване
платтячко, розтріпане волосся – лялька виглядала самотньою і нікому
непотрібною. Але як тільки фотоапарат усміхнувся до неї, вона аж підскочила:
швиденько причепурилася, поправила волосся. Її щічки вкрилися рум’янцем, а в очах
затріпотіли блискітки. Мар’янка підняла її і віднесла до свого куточка з
іграшками. Їй стало соромно, що вона забула про таку гарну й милу ляльку.
Фотоапарат оживив і старе
пошарпане татове крісло, у якому він щовечора читав книги й газети. Хоча воно й
було досить зношеним, але тато казав, що лише в його дружніх обіймах він
відпочиває по-справжньому. А коли туди сідала матуся, то стверджувала, що це
старе крісло так міцно окутує її, ніби хоче захистити від усіх негараздів й
назавжди залишити її у тихому домашньому затишку…
А ще Мар’янчин новий друг
помітив змайстровану татусем тумбочку – Мар’янка татові тоді допомагала…
– Бачиш, – уперше шепнув
фотоапарат, – речі можуть зберігати твої спогади! Навіть коли ти виростеш, то
пам’ятатимеш, як тато попросив тебе допомогти йому в майстерні. Тумбочка завжди
про це нагадуватиме…
У ту мить мама з татом
відчинили вхідні двері: фотоапарат одразу припинив моргати і ніби застиг… Проте
в Мар’янки залишилася ціла купа вражень, якими вона із задоволенням поділилася
з батьками.
Гарного відпочинку на канікулах!
Зустрінемося 6 квітня!
